akozmin_7 (akozmin_7) wrote,
akozmin_7
akozmin_7

ПИСЬМО С УКРАИНЫ (ОЛЕКСАНДРА)

Приведу вам фрагмент письма украинской девушки товарищу по переписке проживающего в Крыму.
Собственно, это её ответ на его письмо о ликовании ирадости присоединении Крыма к России.
Даже если не все или большинство слов вам не понятны, прочтите их вслух, услышьте песню украинского языка. Языка который воспевали поэты и писатели, обратите внимание на ту часть письма в которой девушка рассказывает о своём детстве. Текст прост и прекрасен ...

"... Дуже зрадів, що вже з Росією?
А вас, колись, хтось обмежував: в мові, пісні, літературі, кіно?
Але-ж,.. яка то радість у тебе! Це-ж,.. треба!!!
Ти так радієш "путлеровському референдуму", аж у мене таке відчуття склалося, що: Крим - це необжитий африканський півострів...
Тепер у вас буде "цивілізація"! І твоя волаюча репліка "я как буд-то в детство попал...в то счастье,которое у нас отобрали" - це жесть! Мені дуже шкода,.. що у тебе навіть й дитинства не було.
Чомусь я, та, котра народилася в Харкові,.. та, котра в дитинстві об'їздила пів-світу - не згадую його(своє дитинство), як радянське.
У мене було дитинство різноманітне,.. але,.. коли влітку я приїздила до своїх бабусі та дідуся, то - у них в куточку висіли образи,.. на образах висіли вишиті рушники(які так гарно вишивала бабуся),.. на ліжку лежали складені подушки одна на одній, від великої до маленької - всі вишиті,.. а ще на ліжку бабуся стелила гарні вишиті покривала.



Бабуся хліб пекла раз в тиждень, одягаючи вишиту сорочку - все традиційно,.. в українському побуті...
Й до церкви ходили щотижня,.. тоді, коли - радянська влада забороняла нам визнавати Бога!
Я росла в Україні,.. в українській родині,.. я дихала українським повітрям,.. я співала українські пісні у садку,.. де дерева росли вищі за мене в десятки разів,.. зелені,.. пишні й могутні своєю величчю - вони теж були українськими!!! Й трава шовкова,.. й квіти духмяні,.. й річка з водоспадами...
Моє дитинство ніколи НЕ було - радянським!!!
Моє дитинство було щасливим,.. мальовничим,.. яскравим - УКРАЇНСЬКИМ!!! В мене ніхто його не відбирав,.. ніяка влада не могла перекреслити моє щасливе дитинство...
А знаєш чому?
Тому-що: я із криком своєї матері, при народженні вдихнула українське повітря! Я знаю тут, кожну краплю дощу,.. кожну силу вітру,.. кожен снігопад,.. кожен промінчик сонця... Мммм,.. а запах мальв... Ну,.. де ще є такий запах? Це лише на моїй Україні! На моїй рідній Україні! І я ніколи не цуралася своєї мови...
А знаєш чому???
Тому-що: у мене ніколи не було радянського дитинства!!!
Бо,.. лягаючи спати, моя бабуся гладила мене по-моїй дитячій голівці,.. й читала наді мною молитву:
"Спати лягаю, Бога благаю. Господи постережи мою душу, із вечора до півночі, із півночі до світу, а із світу до кінця мого віку!"...
Я з дитинства пам'ятаю цю бабусину молитву,.. ще-й досі,.. коли лягаю спати - відчуваю дотик її теплих,.. натруджених долонь на своїй голові... А знаєш чому так? Бо,.. коли радянська влада забороняла людям вірити в Бога,.. й вірити Богу, то - моя бабуся - не боялася,.. вона не змогла вирвати із своєї душі любов та віру до Бога... Вона не змогла вирвати із свого серця любов до України!!! Моя бабуся,.. моя люба бабуся, котра пережила голодомор... Біля її хатини росли великі акації,.. й дуже пахли,.. а вона не могла виходити на вулицю,.. коли цвіла акація... Бо,.. будучи ще дитиною, я запитувала у неї:
"Бабусю, чому Ви не любите запах акації? Чому Вам погано робиться, коли Ви чуєте запах її цвіту?", а вона відповідала мені:
"Ох, дитино! Коли був голодомор, ми не мали чого їсти... То, наша матуся робила нам оладки із акації. Я до цих пір не можу вдихати запах акації...".
"Що таке голодомор?" - я запитала у бабусі,.. а вона мені відповіла:
"Дитинко, я, коли лягаю спати і коли прокидаюся вранці: молю Бога, щоб жоден із вас не пережив того жаху, якого довелося пережити нам". І я до сьогодні пам’ятаю її стурбований голос при вспоминах про голодомор, я пам’ятаю її сльози, і пережитий страх в очах.
А дідусь мій залишився без рук,.. він рятував людей навколо себе... Він накрив гранату своїм тілом... Та,.. по Божому велінню, мій дідусь залишився живий, хоч і без рук... А ті люди, котрих він рятував - вони всі загинули від вибуху... Це був його рятуючий подвиг! Маленькою, я запитувала у дідуся: "Дідусь, а якби ти знав, що ті люди все-рівно загинули-б - ти ризикував-би своїм життям, здоров'ям заради їхнього порятунку?", він мені відповів: "Звичайно так! Це-ж люди!"...
Я знаю, що у нього були не радянські переконання,.. він приніс себе в жертву,.. заради людей... Він був УКРАЇНЦЕМ! Бо,.. ми з ним завжди співали українські народні пісні,.. він обіймав мене своєю пошкодженою рукою,.. яка була без долоні, але - ці обійми були такі рідні,.. такі ніжні... Й він розповідав мені усілякі дивацькі історії,.. я посміхалася, а він цілував мене в носик. Нууу,.. хто-ж міг у мене забрати таке щасливе дитинство? Дитинство УКРАЇНСЬКОЇ дитини!!!
А друга моя бабуся,.. була дуже стриманою та дуже строгою... Нас онуків у неї було багато, тому-як: вона мала пятеро дітей... Коли ми приїздили до бабусі й дідуся,.. то всі збиралися за великим столом, який стояв на дворі під яблунею... Було дуже гамірно, весело й дружно! Це мої найтепліші спогади з дитинства... І ці спогади зовсім не радянські... У бабусі висіли вишиті картини,.. самоткані й вишиті рушники... Й піч була велика,.. ми діти залазили туди, а бабуся нам з печі давала пиріжки й тепле молочко. Та невже ці спогади радянської дитини? Невже це все можна було назвати радянським? Коли в кожному яблучку,.. в кожній черешні,.. в кожній грушці, котрі росли у садку мого дідуся й моєї бабусі - кожен цвіт мав запах УКРАЇНИ!!!
А другий мій дідусь - був Кавалер ордена Слави 3-х ступенів. Його тіло було все в рубцях від поранень... Так,.. для мене вони - Герої!!! Як і ті Герої, котрі - боролися із зековським-режимом Януковича!!! Вони всі УКРАЇНЦІ, бо, вони життя своє клали за свою Батьківщину!
Й одні мої дідусь з бабусею жили в Київській області,.. а інші дідусь з бабусею жили в Черкаській області. Вони не "бандеровці", як ви любите обзивати тих, хто любить Україну... Вони просто цінували свою історію,.. й ніколи не цуралися своєї Батьківщини!
А ви так "весело",.. й так ейфорійно обнялися з ворогом... Ти кажеш, що у вас є "песни для души,танцы,единое целое ,которое не позволит взять оружие и идти за какое-то навязанное светлое будущее"...
Та нічого у вас немає!!! Так, ми пролили кров за нашу Свободу! А ви просто "плясали" продаючи так дешево свою гідність! Ааааах,.. яка радість - померти в Росії!!!
А сльози кримських татар - вам виллються страшним окропом, обпалюючи всі ваші нервові закінчення!!!
Ти мені про "советскую власть" оди співаєш?!! Ту "власть", котра мордувала мій УКРАЇНСЬКІЙ народ,.. котра плюндрувала ІСТОРІЮ моєї Держави,.. котра зневажала мою УКРАЇНСЬКУ мову!!!
Ти зрадів,.. що з'єднався з Росією? Ганьба! Ти не - українець,.. але-й Росія тебе не прийме, бо,.. коли людина цурається своєї Батьківщини, то - вона не знайде собі пристанища ніде,.. ніяка земля не сприйме твій поступ... Ти будеш просто - неприкаяним чужинцем... Це те-ж саме, що рости без батька та матері... Нехай це буде ваш "день победы!". Ви там "бандитам отпор" хочете давати?! Хаааа,.. тепер спробуйте дати "отпор" Путіну!"

оригинал

Tags: Россия, письмо
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments